×
×

Кічатий Юрій Святославович

Опубліквано: Оновлно: Атор:
Кічатий Юрій Святославович

Голова Рівненської обласної ради 6 скликання (2010-2015)

Інформація станом на 26 вересня 2011 року

Офіційна автобіографія із сайту Рівненської обласної ради:

Кічатий Юрій Святославович народився 27 листопад 1959 року в м.Кременець Тернопільської області. Громадянин України.

У 1981 році закінчив механічний факультет Українського інституту інженерів водного господарства за спеціальністю «Механізація гідромеліоративних робіт», здобув кваліфікацію інженер-механік.

У 1991 році здобув другу вищу освіту в Київському інституті політології і соціального управління в м. Київ за спеціальністю «Теорія соціально-політичних відносин» та здобув кваліфікацію «Політолог. Викладач суспільно-політичних дисциплін у вищих та середніх навчальних закладах».

З 1981 по 1983 роки працював інженером-конструктором відділу холодної штамповки в рівненській філії Ростовського науково-дослідного інституту технології машинобудування.

З 1983 по 1988 роки працював на виборних посадах Рокитнівського райкому комсомолу.

З лютого 1992 року по вересень 1997 року – керівник приватного підприємства.

З вересня 1997 по травень 1998 року працював першим заступником голови Рокитнівської РДА.

У травні 1998 року обраний головою Рокитнівської районної ради ІІІ скликання, у травні 2002 року обраний головою Рокитнівської райради ІV скликання.

У січні 2003 року – лютому 2005 року працював на посаді заступника голови Рівненської ОДА.

З квітня по грудень 2006 року працював на постійній основі першим заступником голови Рівненського обласного відділення Партії регіонів.

В січні 2007 року обраний народним депутатом України V скликання по списку Партії регіонів.

Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорія ІІ.

1987 рік – нагороджений почесною грамотою МО СРСР за виконання завдань по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

2001 рік – нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Член Партії регіонів.

Одружений. Дружина – Кічата (Борейко) Тетяна Іванівна, 1961 р.н.

Дочка – Кічата Олександра Юріївна, 1984 р.н.

Син – Кічатий Дмитрій Юрійович, 1994 р.н.

Проживає в м. Рівному.

Обраний по одномандатному виборчому округу № 7 (Демидівський район) від Партії Регіонів.

Інформація із сайту Рівненської облдержадміністрації :Народився 27 листопада 1959 року в місті Кременець Тернопільської області.

Громадянин України.

Освіта вища. У 1981 році закінчив Український інститут інженерів водного господарства та здобув кваліфікацію інженера-механіка. У 1991 році  закінчив Київський інститут політології і соціального управління, за фахом політолог. Викладач суспільно-політичних дисциплін у вищих і середніх учбових закладах.

Трудову діяльність розпочав у 1981 році інженером конструкторського відділу холодного штампування філії Ростовського науково-дослідного інституту технології машинобудування у м. Рівне. З 1983 по 1985 роки секретар комсомольської організації   Рокитнівського МПТУ-7 Рівненської області.

У період з 1985 по 1988 роки працював завідуючим відділом комсомольських організацій Рокитнівського райкому комсомолу Рівненської області. З 1988 по 1989 роки – інструктор Рокитнівського райкому Компартії України Рівненської області. З 1989 по 1990 роки – слухач Київської Вищої партійної школи, а з 1990 по 1991 роки – студент Київського інституту політології і соціального управління. У  1991 році перебував на посаді консультанта Рокитнівського райкому Компартії України Рівненської області. У 1992 році Кічатий Ю.С. очолював мале виробничо-комерційне підприємство “ЗЕВС” Рокитнівського району Рівненської області, а з 1992 по 1997 роки – приватне підприємство “ЮТА”, смт Рокитне Рівненської області.

З 1997 по 1998 роки Юрій Святославович працював на посаді першого заступника голови Рокитнівської райдержадміністрації Рівненської області. З 1998 по 2003 роки – голова Рокитнівської районної ради Рівненської області. З 2003 по 2005 роки – заступник голови Рівненської обласної державної адміністрації.

У 2006 році – перший заступник голови Рівненської обласної організації Партії регіонів.

У 2007 році обраний народним депутатом України V скликання.

Розпорядженням голови облдержадміністрації від 14 квітня 2010 року №71-к Кічатий Юрій Святославович призначений на посаду заступника голови Рівненської облдержадміністрації

Кічатий Ю.С. учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за виконання завдань по ліквідації наслідків безпосередньо в зоні пошкодженого реактора у 1987 році нагороджений Почесною грамотою МО СРСР, грамотою Рівненського облвиконкому, відзнакою ЦК ВЛКСМ „Воинская доблесть”. В 2001 році Указом Президента України до 15-ої річниці аварії на ЧАЕС нагороджений медаллю „Захиснику Вітчизни”.

Член Партії регіонів.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії: 

Кічатий Юрій Святославович (*27 листопада 1959, Кременець Тернопільської області) — український політик. Голова Рівненської обласної ради. Член Партії регіонів. Військове звання — капітан запасу.

Освіта

1981 закінчив Український інститут інженерів водного господарства, кваліфікація «інженер-механік» (1981р.),

1991 закінчив Київський інститут політології та соціального управління за спеціальністю «теорія соціально-політичних відносин» (1991р.).

Життєпис

Юрій Кічатий працював інженером конструкторського відділу холодної штамповки Рівненської філії Ростовського науково-дослідного інституту технології машинобудування, директором малого виробничо-комерційного підприємства «Зевс», директором приватного підприємства «ЮТА», першим заступником голови Рокитнівської районної державної адміністрації.

У квітні 1987 року Юрій Кічатий був направлений на роботу для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

1998 та 2006 Юрія Кічатого обрано депутатом Рокитнівської районної ради.

Голова Рокитнівської районної ради (1998–2002).

2003–2005 — заступник голови Рівненської облдержадміністрації.

Депутат Рокитнівської районної ради ІІІ, IV скликань.

Депутат Рівненської обласної ради (2006).

У 2004 році Юрій Кічатий — довірена особа кандидата в Президенти України В.Ф.Януковича.

2007 обраний депутатом Верховної Ради України[1].

З червня 2009 року Юрій Кічатий — член Рівненського міськвиконкому.

Особисте життя

Одружений, виховує сина Дмитра та дочку Олександру.

Захоплення – самодіяльність, мистецтвознавство, поезія, гумор, сатира, художня фотографія та музика.

Девіз життя: «Єдина команда».

Інформація із сайту who-is-who.com.ua

Інформація із сайту Верховної Ради України

Інформація із сайту kremenec.at.ua 16 лютого 2009 року:

Українські афери: союз меча та оралу

(журналістське розслідування)  …Хто на вашу думку цей чоловік? Не говоріть, адже ви не можете цього знати.Це гігант думки. Батько російської демократії і особа,що наближена до самого імператора…Ільф та Петров „12 стільців” Я важу 102 кілограми, то треба силу мати, щоб мене викинути

Юрій Кічатий.

 Україна дивовижна країна не лише своїми природними багатствами, але й тими гігантами думки, яких вона народжує. Гігантами, що вміють влаштуватися при будь-якій владі і викачати з рідної землі всі поживні соки на користь себе коханого і іноді найулюбленіших близьких родичів, що не переходять гіганту дорогу в непотрібному для нього місці.

Як тісно і лагідно в деяких родинах уживаються представники різних політичних сил, таких різних, що здавалося б неможливо знайти золоту середину для порозуміння. Але вона, ця середина таки є – це захоплення матеріальними здобутками. Ці представники немов професійні плавці, що знають, коли треба дозволити течії нести себе, а коли і поборотися із нею. Яскравим представником цієї породи є брати Кичаті, прославлені поки що лише тим, що уміють пристосуватися і навіть присмоктатися там, де можна погріти руки і щось корисне загарбати.

Люди, як відомо, з кріслами не народжуються. Це вже потім людині за особливі „заслуги” дають право на якомусь гарному кріслі посидіти. І тримається людина за те крісло, чіпляється за бильця до болю у пальцях, відрощуючи на сідницях про запас і сало і купу хвороб. Так і у братів Кічатих на двох майже півтонни буде, а все завдяки зручним кріслам…

Кичатий Юрій Святославович, перший замісник голови Рівненського обласного відділення Партії Регіонів, депутат Верховної Ради П’ятого скликання і просто бізнесмен, що вважається безробітним.

Колишній заступник голови Рівненської облдержадміністрації, любитель філософських сентенцій завжди розумів, що аби дістати зірку з неба, потрібно знайти тепле місце, звідки це робити зручніше. Рівне, здавалося б невелике місто, зовсім не ті можливості, що відчиняє столиця, але філософКичатий знає народну мудрість, що говорить: „Краще бути першим на селі, аніж одним з багатьох в місті” – от він і кує залізо тут, на місті. Дружина пана Юрія Тетяна Кічата від радості, що чоловіка просунули в народні депутати зі всіма окладами і пільгами мало не ридала:

— Звичайно, дуже довго чекали цієї події, хвилювалися, переживали. Цього разу вже нікому нічого не розповідали, окрім найближчих родичів, бо минулого року всі знали, та нічого не вийшло.

Пані Кічата каже, що поки не готова переїхати до Києва:

— У нас же син навчається в школі, з часом все вирішимо. І знаєте, якби мені торік сказали, що Юрій стане народним депутатом України, я, відверто кажучи, не повірила б…

Звістку про просування в парламентському списку Партії Регіонів він отримав під час засідання постійної комісії обласної ради з питань місцевого самоврядування, розвитку територій та європейської інтеграції.

«Про це область не пошкодує», — запевнив Юрій Кічатий.

Принаймні, він вже має багато законодавчих пропозицій стосовно вирішення проблем чорнобильців, соціального захисту, місцевого самоврядування, галузі культури та мистецтва.

Щодо вибору Комітету ВР, в якому міг би найповніше захищати інтереси громадян, то вважає, що його практичний досвід був би потрібним у Комітеті з питань науки і освіти або Комітеті з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Водночас, бачить і багато інших напрямів для законотворчої діяльності, які реалізовуватиме на праві депутатської ініціативи.

Гарний  бізнес і матеріальні блага в нормі, депутатське крісло і вже гарантована пенсія великого корм чого, плюс майже необмежена влада, тут на місті, от тільки мало цього, як же ж бути, якщо душа бажає ще. Потроху урівненського комбінатора виникає план в занедбаному і розграбленому  місті Кременець, Тернопільської області поставити мером свого рідного брата, шкільного вчителя історії, соціаліста Леоніда Кичатого. Добрий повний чолов’яга під мудрим керівництвом старшого брата зможе на родину заробити не один мільйон, адже Кременець – це цитадель туристів і паломників не лише з України, Росії, але й Польщі, яка просто обожнює тури по містах славетних польських імен. А тут і Словацький, і Чацький і навіть француз Бальзак побував. А скільки по підрахункам Юрія можуть принести комунальні служби – це ж живі гроші. Київ далеко, на місцях мер – божок, що має майже необмежену владу, в руках і міліція, і податкова. А землі які, плодючі, багаті – все можна взяти просто задарма. Провести місцеве населення буде легко, ніхто навіть не зрозуміє, що сталося, а постійна гонитва за грошима деяких посадовців, робить можливим при невеликих вкладах, отримати стовідсоткові дивіденди.

Вибори. Реалізатором фальсифікації виборів Кременецького міського голови було призначено секретаря Міської ради Коптєву Галину Пантелеймонівну, яка за допомогою Грушицької Надії та ін. здійснила операцію по просуванню Леоніда Кичатого на посаду мера. По місту Кременець якби вибори були прозорими проходив пан Гром’як, але команда Кичатого попрацювала на славу, результатом чого стало правління Леоніда Кичатого.

Перші кроки мера. Леонід Кичатий (Леонід Кічатий по центру) за порадою старшого брата оточив себе однокласниками, нехай і не професіоналами, але своїми людьми, які розуміють, що без крісла мера їх ніхто до корита державних грошей не підпустить. Варто згадати про першого замісника міського голови – пана Левчука, любителя співів, горілки і жінок. Розумовий коефіцієнт даного замісника ледве дорівнює 70, а це як відомо найнижчій рівень. Але всі ці розумові показники не заважають пану Левчуку з місцевого бюджету оплачувати свої розваги.

Нагороди за „заслуги”. Коптєва Г.П. так і залишилася після відставки старого мера Гуславського на своєму місті, але вже з новим начальником Кичатим. Отримала невеличкий наділ, грошенят… Грушицька Надія за невеличку доплату влаштувала свого зятя В.В. Кисорця директором Комунального підприємства „Міськводгосп”. Дехто отримав доплати, дехто земельні наділи – отже всі наближені до „імператора” особи поки що задоволені.

Афери.

Леонід Кичатий та його „кліка” чудово розуміли і розуміють, що одного місцевого бюджету, що поповнюється комунальними платежами, податками тощо, замало для великих апетитів команди. З такими думками розпочалися пошуки додаткових інвестицій. Так лише впродовж одного місяця міський голова Кременця зустрівся з керівниками проекту „Час звітувати” О. Домбровським та В. Ханасом. Цей проект реалізовувався за підтримки американських громадян. В результаті з державного бюджету було виділено 3 мільйони грн.. на розвиток рекреаційних зон та збереження історико-культурних пам’яток Кременця. Гроші взято, провелися громадські слухання, влада прозвітувала. Результатом стало 90% зникнення виділених грошей і лише 10% із них пішли на справу. Думаю, місцеві жителі самі бачать реставрацію історико-культурних пам’яток, якими так вправно керує вчорашній мер Кременця Андрій Гуславський. Бути директором Кременцько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника , засновником і головою неприбуткової організації Тернопільська обласна Туристична асоціація з 2002 року, через яку проходять чималі гроші – мрія кожного комбінатора. Яким чином пан Гуславський посів таке місце необхідно спитати у Кічатого. А поки повернемося до пошуків грошей на розвиток родини Кичатих…

Доказом неправомірних дій міської ради на чолі з Леонідом Кичатим є те, що Контрольно-ревізійне управління в Тернопільській області в кінці червня 2008 року провело планову ревізію фінансово-господарської діяльності Кременецької міської ради і виявило неправомірну передачу комунального майна та недораховану зарплату працівникам міськради. (офіційну інформацію ви можете отримати тут https://www.kru.te.gov.ua/?page=news&newsid=101&sub=).

На виконання розпорядження Кабінету міністрів Кременецька міська рада прийняла 10 об’єктів майнового комплексу військового містечка у селі Білокриниці на загальну суму 2615,3 тис. грн. і відразу ж дала дозвіл на передачу дев’яти об’єктів у власність ПМП “ЕТВАС” на умовах подальшої спільної діяльності. Таке рішення суперечить Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та Господарському кодексу, оскільки не може бути об’єктом бартеру майно комунальної власності, віднесене до основних фондів, якщо інша сторона договору не є комунальним підприємством.

Крім того, на час проведення ревізії ПМП “ЕТВАС” (Тернопільська об’єднана державна податкова інспекція оприлюднила список суб’єктів господарювання – юридичних осіб, які порушують законодавство про оплату праці, виплачують заробітну плату в мінімальному розмірі та нижче, серед цього списку опинилася і фірма ПМП „Етвас” (Віталій Йосипович Врубель). Також ця фірма має безпосереднє відношення до клану Кичатих, саме цим пояснюється її вибір для передачі комунального майна) не представило міській раді проектно-кошторисну документацію на реконструкцію гуртожитку під житло, будівельно-ремонтні роботи на території військового містечка не проводилися.

Враховуючи здійснення бартерних операцій всупереч законодавству та невиконання приватним підприємством зобов’язань, територіальній громаді м. Кременця нанесено збитки на суму 1278,9 тис. грн. Також з вини бухгалтерії міської ради підряднику не нараховано 83,4 тис. грн. пені.

А при нарахуванні та виплаті працівникам міської ради зарплат ревізія виявила 2,7 тис. грн. переплат. А внаслідок не проведеної індексації грошових доходів не донараховано 4,1 тис. грн. заробітної плати. Ще одне порушення – коштом міської ради частково оплачено комунальні послуги (1,7 тис. грн.), спожиті Кременецьким МРЕВ, який орендує приміщення міської ради.

За порушення у веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності на головного бухгалтера міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення. Матеріали ревізії передано до правоохоронних органів. Будемо сподіватися, що правоохоронні органи на чолі з Кременецьким прокурором Сидоровим В. доведуть справу до кінця і покарають не лише бухгалтера, але й безпосереднього винуватця цих зловживань – міського головуКичатого Л.

Додаток1

Трохи біографії

Кічатий Юрій Святославович, чл. Партії реґіонів.

Н. 22.11.1959 (м.Кременець, Терноп. обл.); дружина Тетяна Іванівна (1961); дочка Олександра (1984); син Димитрій (1994).

Осв.: Укр. ін-т інженерів водного госп. (1981), інженер-механік, “Механізація гідромеліоративних робіт”; Київ. ін-т політології та соц. управління (1991), “Теорія соц.-політичних відносин”.

09.2007 канд. в нар. деп. України від Партії реґіонів, №264 в списку. На час виборів: нар. деп. України, чл. ПР.

Нар. деп. України з 01.2007 від Партії реґіонів, №205 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, чл. ПР. Чл. фракції Партії реґіонів (з 01.2007); чл. Ком-ту з питань державного будівництва, реґіональної політики та місцевого самоврядування (з 02.2007).

1981-83 – конструктор, Рівн. філія ростовського НДІ технології машинобудування. 1983-88 – на комсомол. роботі в Рокитнівському р-ні. 1988-89 – інструктор, Рокитнівський РК КПУ. 1989-91 – слухач. Київ. ін-т політології та соц. управління. 1991 – консультант, Рокитнівський РК КПУ. 1992 – директор, підприємство “Зевс”. 1992-97 – директор. підприємство “Юта”. 1997-98 – 1-й заст. голови, Рокитнівська райдержадмін. 1998-2002 – голова, Рокитнівська райрада. 12.2002-08.04 – заст. голови з гуманітарних і політико-правових питань, Рівн. облдержадмін. з 03.2005 – 1-й заст. голови, Рівн. обл. відд. Партії реґіонів. Деп. Рівн. облради (04.2006-01.07).

Почесна грамота КМ України (11.2003). Народного депутата України Юрія Кічатого з Рівненщини, члена депутатської фракції Партії регіонів, на засіданні Верховної Ради обрали членом Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування

Інформація із сайту газети Рівненської обласної ради Вісті Рівненщини від 6 травня 2011 року:

Події
№18 від 06.05.2011

Юрій Кічатий: «Свій перший капітал я заробив на популяризації української символіки»

Життя та діяльність політиків і чиновників завжди були предметом зацікавлення пересічних людей. Де проходить тонка межа між приватним і публічним і чи справді влада в Україні нині настільки закрита, як про це стверджує опозиція?

А ще — цікаві факти з життя, які ніде і ніколи не оприлюднювалися раніше, — у сьогоднішньому ексклюзивному інтерв’ю з головою Рівненської обласної ради Юрієм Кічатим.

— Юрію Святославовичу. Як відомо, за кілька тижнів вступає в силу Закон України «Про доступ до публічної інформації». Яким є Ваше ставлення до цього Закону?

— Вступ у силу згаданого закону не означає, що інформацію, яка є конфіденційною, хтось зобов’язаний надавати. Якщо керівник, скажімо, проти того, щоб оприлюднювати дані про стан свого здоров’я, приватного життя та інші аспекти, які можна розцінювати як конфіденційну інформацію, то його ніхто не зможе примусити це робити.

Але маємо й поняття публічності, яка є запорукою довіри до будь-якого керівника чи політика. Публічність у прийнятих рішеннях або в рішеннях, які готуються. Відкритість влади в тому і полягає, що на стадії обговорення того чи іншого питання повинно якнайбільше людей взяти в ньому участь. Особливо це стосується рішень, що приймаються радами різних рівнів. Звичайно, на стадії підготовки можуть виникнути не лише різні запитання до того чи іншого керівника, але й пропозиції, які можуть внести громадяни, громадські організації для того, щоб депутати мали можливість прийняти узгоджене рішення і найголовніше —  покласти їх в основу формування проекту рішення. Ось таким є моє розуміння публічності. Зазвичай, чомусь зараз відбувається так, що підвищений інтерес викликає особисте життя політика або чиновника. Досить багатьох цікавлять їх статки. Скажімо, якою є заробітна плата, наче важливіших тем і немає. Це ментальність наших людей.

— Щоб продовжити цю тему, напевно, логічно запитати вас про те, якими статками володіє голова обласної ради.

Мої статки зафіксовані в Декларації про доходи і оприлюднені в газеті «Вісті Рівненщини». До речі, громадські організації вже зверталися до мене з цього приводу, і я пообіцяв, що оприлюдню їх найближчим часом у газеті, що й роблю. Але дозвольте насамперед розповім як я, як мовиться у народі, дійшов до такого життя (Посміхається — авт.)

Не секрет, що статки накопичуються чи примножуються протягом десятків років. Якщо ти, наприклад, купив машину, то хіба можна судити, що ти заробив ці кошти за місяць, чи, скажімо, за два. А, може, ти відкладав на це десять чи п’ятнадцять років. А чим ми, політики чи чиновники, відрізняємося від простих людей, які збирають гроші то дітям на навчання, то на машину чи квартиру. У всіх нас життя складається саме так…

— Але кожен з нас досягає різних вершин, у тому числі й матеріальних… Чому?  

— Дуже цікаве питання. Я сказав би навіть філософське. Спробую відповісти. Як люди стають керівниками? Коли йдемо в перший клас, то, погодьтеся, в нас у всіх однакові стартові можливості, однакова база знань. Але на момент закінчення школи одні стають відмінниками з блискучими знаннями, а інші  заледве отримують атестат. Очевидно, це впливає  на подальший розвиток особистості. Хтось закінчує один вуз, потім вирішує, що треба вчитися далі, і вступає ще в один або ж захищає дисертацію і весь час працює над поповненням своїх знань, а  хтось гадає, що здобутих у школі знань цілком достатньо для життя — взяв лопату і пішов копати. У результаті одні стають досвідченими управлінцями, а інші — лише животіють. Люди повинні розуміти, особливо зараз, що знання — це головна інвестиція в майбутнє кожного. Це основний аргумент для конкуренції на ринку праці. Я у своєму житті закінчив два вищих навчальних заклади, причому стаціонарно. Спочатку механічний факультет нинішнього Національного університету водного господарства і природокористування, а потім Київський інститут політології і соціального управління. У Києві, будучи відірваним від сім’ї, навчався 2 роки. Гадаю, що цими кроками я зробив інвестицію у своє майбутнє і майбутнє своєї сім’ї.

— Знаю, що Ви свого часу займалися ще й бізнесом. Чи легко було держслужбовцю перекваліфікуватися у приватного підприємця?

— Після завершення радянської епохи я був змушений зайнятися бізнесом, оскільки можливості влаштуватися на роботу просто не було. Останнє місце роботи перед тим, як стати безробітним — Рокитнівський райком компартії. Коли заборонили Компартію, багато людей потирали руки, мовляв, тепер ми заживемо. Я не став йти до когось і проситися на роботу, оскільки був підготовлений до того, щоб розпочати власну справу. І розпочав її не з «купи-продай», а створили спільне з районною комунальною власністю  приватне підприємство «Зевс» (такими були тодішні вимоги законодавства), яке затвердила сесія райради.

—    Чим воно займалося?

—    Великих коштів для старту в бізнесі в мене не було. За роботу в Чорнобилі мені заплатили 5 тисяч радянських рублів. Саме ці гроші і стали моїм стартовим капіталом. Я проаналізував ринок товарів, робіт і послуг станом на  1991 рік. Тоді наша держава була дуже цікава для української діаспори, і багато колишніх співвітчизників їхали сюди, щоб подивитися, якою стала Україна. «Зевс» став першим підприємством, яке зробило українську вишивку комерційним товаром. Це підприємство працювало по всій Україні. Нашими працівниками були лежачі, прикуті до ліжка хворі жінки, які нічого не могли робити, окрім вишивати. Їх було більше трьохсот. Я забезпечував їх матеріалом і давав завдання щодо асортименту. У Києві тоді відкрилися перші валютні магазини, де ми і реалізовували нашу продукцію. Заробітна плата у вишивальниць була дуже високою. Первинне накопичення капіталу відбувалося швидко, адже продукція розходилася миттєво. Вкладені гроші я повернув за кілька днів. Отож свій перший капітал я заробив на популяризації української символіки. Але фірма «Зевс» проіснувала недовго, трохи більше року, тому що мене силоміць витіснили з того ринку і шахрайським способом відібрали цей бізнес. Тоді були бандитські часи. Більше трьохсот людей залишилися без роботи, що була для них чи не єдиним джерелом достатку. До речі, ми мали навіть персональну експозицію у Нью-Йорку. На першій виставці Україна-Америка, нам відвели 2 зали.

—    Після закриття «Зевса» ви повернулися у владу?

— Ні. Я створив фірму «Юта» і відкрив у Рокитному крамницю. Так от, на той час місцева райспоживспілка не була для нас конкурентом. Адже на прилавках їхніх магазинів було порожньо. На момент відкриття нашого магазину ми мали 320 найменувань товарів. І як зараз пам’ятаю, що у перший же день більшість наших товарів розмели поляки. Я навіть подумав чи не занизьку ціну виставив. Ви запитаєте, як ми змогли забезпечити такий асортимент? А все дуже просто. Товари в Україні вироблялися, а от їх поставками ніхто не займався. І якщо людина уважно вивчала попит, їхала закуповувала товар і привозила його туди, де на нього був ринок, то з реалізацією не було жодних проблем. Наче зараз пам’ятаю історію з продажем піаніно «Україна». Проаналізував, бачу, є попит. Поїхав у Чернігів, де його виробляли, закупив двадцять штук і всі їх продав дорогою, знову поїхав, закупив партію і знову продав. Так було кілька разів.

У 1997 році, коли я став першим заступником голови Рокитнівської райдержадміністрації,  свій бізнес продав, тоді за цими речами держава пильно стежила… За час підприємницької діяльності я купив і добудував будинок у Рокитному.

У деклараціїх зазначено, що Ви володієте будинком площею 261 квадратний метр у Рівному.

— Так, після переїзду в Рівне, коли мене запросили на посаду заступника голови облдержадміністрації, сім’я певний час продовжувала жити в Рокитному, ми придбали в Рівному недобудоване житло, і для того, щоб його завершити, довелося продати житло в Рокитному навіть за дещо зниженою ціною. Разом зі мною уже вісім років мешкає донька зі своєю сім’єю. Усіх нас семеро. Збираємо кошти, щоб збудувати житло для молодої сім’ї. Адже це не секрет, що молоді нині хочуть жити окремо.

—    Скількома машинами володіє Ваша сім’я?

—    Двома: HYUNDAI TUCSON   та SKODA SUPER B

—    А скільки автомобілів Вас обслуговує на роботі.

—    Є авто представницького класу, розраховане на далекі поїздки ТОЙОТА АВАЛОН та економний Фольцваген Пассат. Автомобілі залишилися від мого попередника. Водій один, хоча в попередника їх було два.

—    Який період у Вашому житті був найважчим?

— Напевно, 2005 рік. З одного боку Майдан став великим поривом українців, а з іншого — великим розчаруванням.

Багато людей, які прийшли до влади тоді, нічого, окрім того як кричати «ганьба», не вміли. До речі, відлуння 2005 року подеколи проявляються і сьогодні. Ось і на святкуванні річниці бою під Гурбами представники ради та адміністрації теж почули ці вигуки. І це в той час, коли влада стільки зробила для увіковічнення пам’яті героїв цієї битви. А що зробили ці горе-патріоти, окрім вигуків «ганьба».? Хто з них брав участь в озелененні, наводив порядок у музеях і храмах? У мене кричить душа. Чому люди дозволили цим горе-патріотам маніпулювати собою. Влада все робить для увіковічення пам’яті наших героїв і ніколи не намагалася перетворити святі для кожного українця місця на майданчики для мітингів з розмахуванням партійних прапорів.

Розмовляв Василь Бурченя

Юрій Кічатий витримує мітинг податкового майдану у Рівному в січні 2011 року. Фото Рівненського агентства журналістських розслідувань.

Україна Новини Ця новина базується на даних з публічних джерел та систематизована редакторами сайту громадянської журналістики.

Схожі новини

Попередня стаття:
Наступна стаття: