Президентські плани Ющенка із вуст найближчої колеги

Ірина Ваннікова в минулому успішний журналіст, пізніше – прес-секретар Президента Віктора Ющенка. Після завершення каденції свого шефа, вона не залишила його, як більшість соратників, а залишилась поряд. Нещодавно її було обрано головою політради партії “Наша Україна”. Вже в новій якості Ірина Ваннікова приїхала на Рівненщину, щоб подивитись в якому стані місцева партійна організація. Сайту “ВСЕ” вдалося зустрітись з пані Іриною. 

На парковці перед офісом одного з депутатів Рівненської обласної ради стояв чорний “Porsche Cayenne”. Тут в офісі, щойно закінчилась зустріч голови політради партії “Наша Україна” їз залишками партактиву. По закінченні зустрічі в залі для нарад переходимо до кабінету власника офісу. Тут травяний чай із медом, як неформальне доповнення до, фактично робочої зустрічі. За столом гарна жінка мало схожа на холоднокровного політика.

– Пані Ірино, чому саме вас обрали головою політради «Нашої України»?

– Мене рекомендувала президія Нашої України. Це не було особисте рішення Ющенка, а ініціатива президії «Нашої України».

На мій погляд, модерна політична сила, модерне партійне будівництво – це інформаційна політика. Досвід в інформаційній політиці, в журналістиці, в рекламі я безумовно маю.

Сьогодні потрібно розуміти, що той, хто володіє інформацією – володіє світом. Політика робиться в ЗМІ… Політика – це публічна діяльність.

Для Віктора Андрійовича і членів «Нашої України» – це був дуже важливий аргумент, що в мене є досвід в публічній діяльності. Я в медіа давно, є упізнаваність і досвід менеджерської роботи.

– Чому Ви не повернулися, після завершення роботи в секретаріаті Ющенка, знову в журналістику, не телебачення? Адже у Вас були хороші здобутки…

– Так, у 2006 році отримала премію «Телетріумф» – це одна із найвищих нагород. А щодо мого вибору, то… (задумується – авт.) для мене стало важливим формувати ідеї та втілювати їх у життя, а не тільки інформувати про те що відбувається навколо.

На нараді з партактивом Рівненської обласної організації партії “Наша Україна”

– Яку планку для себе, Ви ставите в політиці?

– Життя покаже. Я живу по принципу: «Роби, що маєш робити, і будь що буде».

– Чому Ви взялися за, так би мовити розвиток, партії «Наша Україна»? На сьогодні ця політична сила «скоріш мертва, ніж жива».

– Я вірю у Віктора Ющенка, в його ідеї. Він – найкращий і єдиний по-справжньому український Президент. Мені важливо йому допомагати. Це моє життєве кредо, якщо говорити про публічну діяльність.

– Це означає, що Віктор Андрійович у 2015 році знову піде на вибори Президента?

– На сьогодні Віктор Андрійович не має амбіцій брати участь у президентських виборах 2015 року в якості кандидата. На це у нього є кілька причин. І все ж таки це питання його особистого вибору.

– Тоді можливо кандидатом в Президенти буде Ірина Ваннікова?

– Я реально дивлюся на речі. «Наша Україна» має достатньо сильних професійних політиків, які б могли достойно представити партію  у 2015 році. Але це буде вирішувати партія ближче до виборів.

– Політика – це і є мистецтво неможливого…

– Так, політика – це справді мистецтво неможливого. Однак, мені б не хотілось виглядати самовпевненою. Я б хотіла бути притомною людиною, яка твердо стоїть на землі.

Безумовно, для більшості політикsd, президенство – це вершина кар’єри. Влада – це і є мета політиків. Але це лише інструмент впливу, можливість змінювати країну та робити реформи. Для того, щоб іти в політику – потрібно мати певну візію. Потрібно розуміти, що ти можеш зробити для держави і розуміти державне будівництво.

Кандидат у президенти – це певна сукупність складових: окрім грошей – це харизма, темперамент, публічність і ще багато всього. Це ще й фарт.

На даний момент, я абсолютно розумію в яких координатах перебуваю. Мені комфортно тут, де я зараз є.

Я себе позиціоную як людина, яка є публічним менеджером  «Нашої України». В нас є один лідер, він ідеологічний – це Віктор Ющенко. А мені потрібно працювати і набиратися досвіду. Президенство – це, безумовно, амбітна мета, але це ще й важка робота, страшний хрест. Це не подарунок долі – це щоденні тривоги, випробування, щоденні виклики та зради. Тому що політика – це ланцюжок зрад, а не ланцюжок дружби.

Тучинський полігон. Під час візиту Президента Віктора Ющенка.

– Скільки регіонів України ви вже проїхали?

– Я обрана головою політради лише місяць тому і встигла об’їхати лише три області. Власне Рівненська – третя.

– І які ваші враження? Як би ви охарактеризували той стан в якому знаходиться партія?

– У мене дуже оптимістичні враження. Я була в Житомирі та Тернополі. І задоволена тим, що я там побачила. Зізнаюся – їхала я туди із іншими відчуттями і переживаннями, набагато гіршими, ніж те, що я там побачила.

Вважаю, що дуже корисно проїхатися і познайомитися з людьми. Там, на місцях, є ініціативні люди, які готові працювати. Вони забезпечували перемогу Віктору Ющенку. Вони не чекають сигналу зверху, від керівництва, вони самі готові залучати кошти, проводити акції.

Ці люди випромінюють позитивну енергію, вони «заряджають» мене. Саме тому, у мене склалися досить не погані, позитивні враження.

– На останніх парламентських виборах Наша Україна набрала в межах одного відсотка. У 2015 році, окрім президентських виборів, мають бути ще й вибори до місцевих рад. Які Ваші рецепти «реанімації» партії, щоб «Наша Україна» зберегла присутність в тих місцевих радах де представлена зараз і повернула своє представництво там, де зараз не представлена?

– Я прихильник малих кроків. Вже не за горами 2015 рік, але я сподіваюся, що до того часу ми вийдемо на більш високий рівень.

Для цього потрібно робити важку буденню роботу. Нам потрібно почати все з нуля. Навіть гірше – з мінуса. Партія «Наша Україна» колись була на піку своєї популярності, але зараз ми у величезному мінусі і нам потрібно відштовхнутися від цього дна.

Говорити це легко, а робити – дуже складно. Це робота, яка називається адміністрування. Нам потрібно починати із малого: з районних осередків. Потрібно запустити роботу тих обласних осередків, чия робота зараз заблокована, а таких більше десяти.

Потрібно погашати заборгованість у пенсійних фондах. Це все – достатньо складний механізм, який нам потрібно запустити, щоб послати якийсь позитивний імпульс у суспільство і показати, що «ми живі і ми працюємо».

З одного боку адміністрування – це рутинна робота день у день, іноді не цікава, але необхідна.

З іншого боку – це публічна діяльність, без якої партія неможлива. Все це разом потребує жорсткої виконавчої дисципліни. Для цього потрібно вибудувати жорстоку вертикаль. Вона колись була, але її не зовсім дотримувалися. І це, на превеликий жаль, мало тяжкі наслідки для партії.

І звичайно – це фінанси, які потрібно залучати під розвиток і публічну діяльність. Тому, це величезні завдання, які стоять перед нами. І вони складаються з багатьох частин, які потрібно поступово, цеглина за цеглиною, відбудовувати.

«Наша Україна» – це на мій погляд, єдина ідеологічна партія, яка може притягувати людей своєю ідеологією. Ми ніколи не змінювали наших пріоритетів, наших ідей і цілей. Це демократія, Європейський вибір, соціальні стандарти,  НАТО, національна ідентифікація, українська мова, історична пам’ять…

Жодна опозиційна сила не ідентифікується з цими ідеями. Ви ніде, в жодному партійному статуті цього не прочитаєш. Це тільки «Наша Україна».

На зеленій галявині Секретаріату, під час прес-конференції Президента Віктора Ющенка.

– Доводилося чути думку, що Ющенко є баластом для «Нашої України». Якби його не було – то шанси для «реанімації» партії були б вищими?

– Люди, які це говорять, Слава Богу уже пішли від нас. Ми про них вже забули, і ви те ж про них скоро забудете. Бо, крім критики Ющенка чи «поїдання» один одного, вони нічого нового не змогли принести в українську політику.

А стосовно того, що Ющенко є для когось баластом – це помилкове твердження. В першу чергу тому, що ще немає у нас в країні постаті адекватної масштабам Ющенка. Немає і не з’явилося. Людини, політика такого державного рівня, людини, яка має таку глобальну візію розвитку нашої держави.

– Двадцять другий рік Історії України та президентських виборів показав один цікавий момент: вибір поділявся на проросійський та проєвропейський. Часто Президент обраний у Східній Україні (той же Кучма для прикладу), на другий термін переобирався вже завдяки голосам Західною України. Чи можлива така ситуація з Януковичем, який теж був обраний на проросійських настроях, а тепер декларує «рух в Європу»? Яка, у цій ситуації, буде позиція Віктора Ющенка та партії «Наша Україна»? Чи не загубиться він між Яценюком, Кличком, Януковичем?

– По-перше, опозиція сьогодні мало дієва, бо слабко інтегрована і не ідеологічна. Якби вона була ідеологічною, вона б ніколи не блокувала Парламент в такий історичний момент. Зокрема, про голосування по європейській інтеграції. Адже тільки Європейський Союз допоможе нам з питання Юлії Володимирівни Тимошенко. Без асоційованого членства в Європейському Союзі нам багато складніше добиватися звільнення для Тимошенко. Це треба в першу чергу для самої ув’язненої. Таке враження, що опозиція займає у європейській інтеграції позицію деструктивну, ставлячи євроінтеграцію 46 мільйонів українців в залежність від однієї людини. Це неправильно і некоректно.

Ці дії нашої опозиції не можна назвати позитивними, вони гальмують великі історичні процеси. Щодо Януковича, то він – дуже прагматичний президент.

Партія Регіонів – це партія, великих промислових монополій, яка об’єднує великий східно-центральний бізнес України. У них є інтереси.

Коли ці інтереси збігаються з ідеологічним інтересом України, то, безумовно, цим треба користуватися, які б у них не були у цей момент мотивації.

А мотивації у Партій регіонів такі: з Росією працювати н вигідно і набагато вигідніше працювати із ЄС. Це великі ринки для експорту (більші ніж в Росії).

Ви подивіться: хіба що у великого бізнесу України є якийсь бізнес в Російські федерації? Немає. Їхні погляди спрямовані на ІПО. Наше ІПО  знаходиться в Європі. Їм потрібно легалізувати свій бізнес, розширити його, виходити і освоювати західні ринки.

Де вчаться їхні діти? Вони вчаться в Англії, Франції, на кордоні з Україною (в Польщі – авт..) – і це нормально. Весь бізнес пов’язує свій інтерес з Заходом. І це нормально. Це наш історичний шанс позбавитись від цього «монстра» під назвою Росія.

Ви бачили, щоб у наших олігархів були будинки у Москві, на Рубльовці? Ну може один-два. Вони всі будуються на Рів’єрі, Швейцарії, Австрії, купують найдорожчі будинки у Лондоні. І там дуже часто мешкають їх родини.

– А де живе Ірина Ваннікова?

– У мене квартира у Києві, я ж не олігарх. (посміхається – авт.).

Щодо “Нашої України” та Віктора Андрійовича: ми не говоримо, ми робимо. І він робив це протягом 5-ти років. Ющенко – фундатор угоди про асоціацію. Ще у 2008 році, він започаткував процес асоціації в Парижі, разом із Ніколя Саркозі, Жозе Мануелем Барозу, Хав’єр Соланою.

– Віктору Ющенку часто закидають такі моменти, як: незбудована «Лікарня майбутнього» чи нереалізовані «мрії Майдану».

– А чому неарелізовані? Може, хтось мріяв вийти на Майдан, а з Майдану поїхати на “Мерседесі”.

Я теж стояла на Майдані, на асфальті і вийшла звідти з ангіною. Проте, я й не сподівалася, що умовно кажучи… буде чудо. Так, я вже давно не їжджу в метро, років 15, їжджу на автомобілі, але й у мене не було ілюзій, що покращення настане вже сьогодні. Так не буває, це велика робота.

Майдан вибрав Президента, який запропонував країні жити за законами демократії. Закони демократії – це процедура, це взаємна відповідальність коли ти щось робиш і за це відповідаєш. Проте виявляється, що більшість подумала ніби ми вибрали собі царя. Виявляється, хотіли «сильну руку».

Навряд чи майдан насправді цього не хотів. Він хотів чогось іншого. Але поки ти хочеш демократії – то неси за це відповідальність. Це влада народу.  Інші формули для демократії ще ніхто не придумав.

Якби у Ющенка, прем’єр-міністр був партнером, а не суперником, то думаю, історія повернулася б інакше. Віктор Андрійович у 2005 році зробив кадрову революції. Він привів до влади Тимошенко, Порошенка, Єханурова, Турчинова, Луценка, Гриценка, Кириленка, Яценюка.

Всі сьогоднішні лідери опозиції – вийшли в світ при Ющенку. Хіба це не була кадрова революція? Хіба Ющенко винен, що він привів своїх людей, а для них гроші та спокуса виявилися сильніше, важливіше ніж демократичні реформи. Хіба не мусив він проводити Конституційну реформу, про яку було домовлено раніше?

Це був демократичний президент, який хотів побудувати в цій країні демократію і закласти базу для подальшого розвитку. Його не почули. Український народ хотів почути інше – нездійсненні обіцянки.

– Ви в минулому журналіст, тепер – політик. В історії України вже був один журналіст, який став визначним політичним діячем. У Рівному йому стоїть пам’ятник. Я маю на увазі Симона Петлюру. Якби у вас була можливість, скажімо за чаєм, поспілкуватись з ним: про що б була розмова?

– Я б з ним говорила… (задумується – авт.) Я думаю… Важко сказати… Я уявляю про що б поговорила із Шевченком чи Леонардо д’Вінчі. (після півхвилинної паузи – авт.) Петлюра – це безумовно епоха, хоча така нетривала, але безперечно яскрава і важлива в історії України. Він залишив свій слід у душі багатьох великих українців. Пригадується Сосюрине

«І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було.

Скільки нас, отаких, попід мури од червоної кулі лягло.»

Мабуть, я би запитала його, про ті часи, про його відносини з Скоропадським, протистояння з Махном, чому Центральна Рада лише в четвертому універсалі проголосила незалежність України, чи більш болюче – що він відчував, коли був змушений покинути Україну?

– А про що говорили б з Тарасом Шевченком?

– (З посмішкою – авт.) Я б поговорила з ним про кохання і звісно ж  про Україну… Насправді, він не був тим суворим дядьком із вусами у шапці, яким його часто малюють. Він був такий модник, кавалер, цікавий чоловік…

І про Україну… чи це його Україна? Чи таку він хотів її бачити?  І чи зрозуміють українці «…Вашінгтона з новим і праведним законом?»

Автор матеріалу Олексій Кривошеєв

Матеріал дубльованно із сайту ВСЕ