Українські журналісти йдуть в політику

Однією з найбільш обговорюваних сенсацій нового політичного сезону в Україні стало рішення кількох відомих журналістів країни йти в політику. Прізвища тих, кого ми раніше бачили в титрах на телебаченні та в друкованих виданнях, тепер з’являться у виборчих бюлетенях великих партій. Так, Мустафа Найєм і Сергій Лещенко з «Української правди» опинилися в списку «Блоку Петра Порошенка». Також у список партії президента потрапила шеф-редактор «Подробиць тижня» Ольга Червакова.

Ім’я колишньої журналістки Тетяни Чорновол минулого тижня поповнило список «Народного фронту» Арсенія Яценюка. І це не рахуючи Єгора Соболєва, Ігоря Луценка та інших колишніх журналістів, які почали займатися політикою на кілька років раніше, а тепер ідуть в Раду в списках різних партій.

Масовий похід журналістів у парламент − не в якості представників ЗМІ, а як початківців-політиків − викликав неоднозначну реакцію в суспільстві. Однак за кордоном така практика − далеко не нова. Історія знає сотні прикладів, коли журналісти ставали депутатами різних рівнів; десятки прикладів, коли вони займали міністерські пости, і навіть поодинокі випадки, коли колишні журналісти ставали президентами.

Для вас було зібрано приклади найуспішніших політиків, які починали свою кар’єру в журналістиці.

1 Тоні Ебботт

Прем’єр-міністр Австралії (з 2013 року)

Тоні Ебботт захопився журналістикою ще за часів навчання в Університеті Сіднея − він був постійним автором статей у студентській газеті Honi Soit. Після закінчення навчання Тоні писав у журнал The Catholic Weekly, а потім − і в популярну газету The Bulletin. Наприкінці 1980-х Ебботт вже був досить відомим журналістом найпрестижнішого видання країни The Australian. Вважається, що саме в цей час він почав багато спілкуватися з політиками, які й «переманили» Еббота на посаду прес-секретаря лідера Ліберальної партії.

У 1996 році Ебботт нарешті зважився повністю присвятити себе політиці і став депутатом парламенту. Дебют виявився успішним − після парламенту він працював міністром освіти, міністром охорони здоров’я, був лідером опозиційної Ліберальної партії, а з 2013 року є прем’єр-міністром Австралії.

2 Радослав Сікорський

Міністр закордонних справ Польщі (з 2007 року)

Радослав Сікорський переїхав у Лондон вивчати англійську мову на початку 1980-х років і незабаром, через події в Польщі, отримав там статус біженця. Часу даремно він не втрачав і закінчив Оксфорд. Свою мрію про журналістику він почав здійснювати зі скромної посади фрілансера для видань The Observer і The Spectator. Уже в 1986 році він став спеціальним кореспондентом газети The Sunday Times в Афганістані, де писав про радянську агресію в цій країні.

Крім написання статей, Сікорський також працював військовим фотографом. У 1988 році він навіть отримав головний приз на престижному міжнародному конкурсі Wold Press Photo за фотографію загиблої афганської родини. З 1989 року він був головним іноземним кореспондентом американського журналу National Review в Афганістані та в Анголі.

Свій шлях у політику Сікорський почав із 1992 року, ставши заступником міністра оборони Польщі, а в 1998 році − заступником міністра закордонних справ. Із середини 2000-х він був депутатом Сейму, а в 2007 році зайняв пост міністра закордонних справ.

3 Майкл Ігнатьєв

Лідер опозиції в Канаді (2008-2011)

Канадець російського походження, Ігнатьєв був головним опозиціонером Канади, очолюючи Ліберальну партію з 2008 по 2011 рік. А до заглиблення в політику він усе своє професійне життя присвятив журналістиці. З 1978 року Ігнатьв, який, до речі, є нащадком російських дворян і успадкував від батька титул графа, був журналістом британського видання The Observer. Наприкінці 1980-х він працював ведучим на британському каналі BBC і навіть знімав документальні фільми.

Ігнатьєв був настільки успішним журналістом, що його кілька разів нагороджували престижними міжнародними преміями. Користуючись авторитетом, він навіть випустив кілька цілком успішних художніх книг. Мабуть, окрилений цими досягненнями, Ігнатьєв у 2006 році почав свій шлях у політику − з виборів до місцевого парламенту. Виборці його підтримали, і вже в 2008 році колишній журналіст очолив Ліберальну партію.

Правда, успіх у політиці тривав недовго. У 2011 році Ліберальна партія зазнала повного фіаско на виборах і не пройшла в Парламент. У тому ж році Ігнатьєв пішов з посади глави партії, заявивши, що політика стала найскладнішою роботою в його біографії. Час від часу він пише аналітичні матеріали про політичне життя Канади в різні газети, а також викладає в Гарвардському Університеті.

4 Джон Кеннеді

Президент США (1960-1963)

В юності Джон Кеннеді мріяв бути викладачем історії та письменником. На щастя, солідні статки його батька дозволяли всій родині працювати виключно в своє задоволення. Будучи послом США в Британії, Кеннеді-старший допоміг синові видати його університетський диплом у вигляді книги. Але в часи молодості Кеннеді історичні події відбувалися майже щодня. Тому не дивно, що він зацікавився журналістикою. Щоправда, попрацювати журналістом йому вдалося тільки один рік − в 1945-му, відразу після закінчення Другої світової. Подорожуючи по зруйнованій війною Європі, він описував свої враження в статтях відразу для декількох газет із медіакорпорації Вільяма Херста. Кеннеді також написав серію репортажів із Потсдамської конференції та інших історичних подій у Європі.

Пробувши лише рік журналістом, Кеннеді вирішив балотуватися в Конгрес. Більше до журналістики він не повертався − адже політична кар’єра виявилася більш ніж успішною. Вінцем її стало обрання президентом США в 1960 році.

5 Уоррен Гардінг

Президент США (1921-1923)

В молодості Гардінг працював клерком у страховій компанії і завзято збирав гроші. А все для того, щоб разом із друзями викупити за $300 збанкрутілу газету Mario Daily Star. За кілька років Гардінг, якому в цей час виповнилося всього 24 роки, перетворив збиткове видання на одну з найприбутковіших газет рідного штату Огайо. При цьому спочатку Гардінг сам писав статті та редакційні колонки.

Щоправда, критики звинувачували його в симпатії до Республіканської партії, а газету − в недостатній об’єктивності. Ці нападки неодноразово доводила Гардінга до лікарняного ліжка, де він змушений був лікувати нерви.